Глибокий сніг заліг степи.
…Порвало серце срібні волоконця…
На заході безодня огнева
Розкрилась по відході сонця.
Понуро жмуряться ліси.
…А як збирав я тії ниті!..
Криваво-темний цвіт зорі
Розвіяв вітер по блакиті.
* * *
Густа імла на діл лягла.
…Які із них сплітав я ткані!..
Холоне захід. Тоне зір
В повільно-смутному згасанні.
* * *
Так гаснуть серця почуття.
Колись забуду, як любив я…
Горять краї димчастих хмар,
Як непорушних гір верхів'я.
Трагічна вечірня елегія про криваво-вогняну безодню заходу сонця над засніженим степом і розірвані срібні волоконця змученого серця.
Поезія зі збірки «Ліричні поезії» (1922) відображає болісну душевну драму автора в добу воєнного лихоліття та розпаду колишнього світу.
Захід сонця над зимовим степом сприймається Свідзінським як космічна рана, що кровоточить на вечірньому небі.
Чотиристопний ямб із вільними переходами цезури та драматичними рефренними вигуками-сповідями («Порвало серце срібні волоконця…»).
Контрастний колорит: сліпучо-білий сніг, криваво-темний цвіт зорі та чорна імла, що насувається на діл.
Глибокий сніг, що заліг степи, створює відчуття мертвого заціпеніння землі, над якою по відході сонця розкривається страшна «безодня огнева».
Метафора серця, що збирало «срібні ниті» надій і раптом порвало їх, виражає катастрофу ідеалістичних сподівань юності перед жорстокістю реальності.
Розвіяний вітром кривавий цвіт вечірньої зорі та густа імла, що накриває землю, символізують настання історичного мороку, в якому людина залишається сам на сам зі своїм болем.
Теми: кривавий захід · зимовий степ · розбите серце · космічна безодня · душевна трагедія · збірка Ліричні поезії