Ніч голубая,
Ніч потекла.
Тепло дрімає
Липова мла.
В темній алеї
Смутен іду.
Запах тополі
Віє в саду.
Місяця чоло
Дим обволік.
Зникне, як дим той,
Звір-чоловік.
Землю покриють
Інші сади,
Інші істоти
Прийдуть сюди.
Буде їм чутний
Шелест зірниць.
Зірвуть печаті
Всіх таємниць.
Запах тополі
В теплій імлі
Переповість їм
Сповідь землі.
В темній алеї
Смутен іду.
Запах тополі
Віє в саду.
Есхатологічна медитація про нічний сад, плинність людської цивілізації та неминуче зникнення «звіра-чоловіка» заради нових садів природи.
Поезія віддзеркалює глибокий скепсис Володимира Свідзінського щодо мілітарної та жорстокої людської цивілізації XX століття, яка породила світові війни та тоталітарне насильство.
Поет звертається до космічного відчуття часу, де людство є лише тимчасовим і небезпечним епізодом в історії біосфери.
Двостопний та тристопний хорей із короткими строфами, що звучать як суворе візіонерське пророцтво або філософське заклинання.
Аскетичний звукопис із переважанням глухих та сонорних звуків, що підсилюють атмосферу нічної прохолоди.
Початок твору занурює у спокійну нічну красу: голуба ніч тече садом, пахне липовою млою та листям тополь.
Раптовий смисловий злам відкриває філософську глибину вірша: місяць огортається димом, уподібнюючись до долі людства («Зникне, як дим той, / Звір-чоловік»). Людина, що втратила духовність і уподібнилася до звіра, не має майбутнього на землі.
Фінал утверджує пантеїстичну надію на самоочищення планети: після зникнення жорстоких людей землю покриють інші, чисті сади, і до них прийдуть істоти, здатні жити в любові з космосом.
Теми: есхатологія · філософія природи · звір-чоловік · нічний сад · майбутнє землі