Ой красно ти, яблунько
Володимир Свідзінський
Ой красно ти, яблунько,
Зацвітала.
Ой рясно ти, зеленая,
Плодів приношала.
Була б ти багата,
Та прийшли дівчата
І ласії діти,
Розхильчасті віти
Понагинали,
Запашні яблука
Пообривали…
— Ой дівчата, дівчата,
Уквітчані коси,
Нас вітри колихали,
Зволожали нас роси,
І нас сонце любило,
Наші личенька рум'янило,
Нас наглядало
Золотим оком
Ще й наливало
Солодким соком…
Тепер нашим вітам тяженько,
То ви нас здійміте легенько.
До церкви однесіте,
До святого дому,
Учиніте славу літу золотому.
У неділю ранесенько
Буйно пчоли вигравали,
Старенькому пасічнику-діду
Над ухом гучали:
— Ой діду, наш діду,
Ти проспиш до обіду,
А ми вдосвіта встали,
То вже скрізь побували:
Розсипались ми по луках
Цвітучих,
Розлітались по гаїнах
Дрімучих,
Погуляли ми і в полі,
І в лузі,
Побудили дзвіночки
В ярузі;
Сколихнули ми лелію
В діброві,
Отрусили з неї роси
Перлові;
Ми до кожної чарунки
Воскової
Доливали вологи
Медової…
То ти, діду, добре дбай,
Одного щільника виймай,
Однеси до церкви, до святого дому,
Учини славу літу золотому.
То на Спаса рано-пораненько
Не червоні маки зацвітали,
Зодягались люде хорошенько, К
олом церкву обступали.
Випливало сонце із-за саду,
Білу церкву рум'янило,
Від престолу, з глибини святої,
Виходжало золоте кропило,
Святило
Яблука рум'яні,
Вінки квітчані,
Меди пахучі,
Зілля цілюче,
Все, що земля багата
Дарувала до свята.
То на Спаса рано-пораненько
Гомоніли дзвони дрібненько:
— Ой слава, слава
Весняному раю,
А ще більша слава
Та щедрому врожаю!
Ой слава, слава
Жемчужному цвіту,
А ще більша слава
Та дорідному літу.
Про вірш
Світла міфопоетична пісня-славлення серпневого достатку й свята Спаса, де природні стихії, плоди, праця пасічника та церковна літургія зливаються в подячний гімн золотому літу.
Історія
Поезія вперше побачила світ у збірці «Вересень» (1927). У ній Свідзінський звертається до сакральних пластів українського традиційного світогляду — обрядовості свята Преображення Господнього (Яблучного Спаса).
У 1920-ті роки радянський режим вів агресивну антирелігійну пропаганду, руйнуючи традиційний уклад українського села. Публікація вірша, у якому центральними є образи храму («святого дому»), освячення земних плодів і божественної гармонії творіння, була свідченням духовної незламності та внутрішньої свободи Свідзінського.
Форма
Твір написаний вільним обрядово-пісенним віршем із багатством інтонаційних переходів, перегукуючись із народними колядками, щедрівками та веснянками. Ритміка коливається від коротких динамічних дво- й тристопних рядків до розлогих урочистих періодів.
Композиція поліфонічна і тричастинна: монолог соковитих яблук до дівчат; гудіння бджіл, які будять старого пасічника; велична хорова картина храмового свята Спаса. Римування вільне, багате на дзвінкі асонанси та звуконаслідування.
Як читати
Вірш сповнений життєствердного, світлого духу єдності матеріального та духовного. Яблуня і бджоли наділені живим людським голосом; вони відчувають своє призначення не просто в утилітарній плодючості, а в принесенні дару до «святого дому» — на славу сонцю, літу й Творцю.
Кульмінаційний образ свята Преображення набуває космічного масштабу: випливає сонце, білу церкву рум'янить золоте світанкове сяйво, а священнодійство («золоте кропило») освячує мед, яблука, квіти й цілюще зілля. Це поетичний апофеоз гармонії селянської праці, родючої землі та небесної благодаті.
Теми: свято Спаса · народна обрядовість · освячення плодів землі · поетизація праці та природи · християнські традиції