Прозорий січень небо розтворив...
Володимир Свідзінський
Прозорий січень небо розтворив
І знову світло світові явив.
Срібліє обрій в ніжному тумані;
Широко день роздав блискучі грані,
І я дивлюсь — і всі щасливі дні,
Що спопеліли в сонячнім вогні,
Як віяло, таємною рукою
Розгорнене, встають передо мною.
І первісна затаєна любов
На мляве серце напливає знов.
Над паростком, над весняним потоком
Схиляюся і плачу одиноко…
Хто погубив його? Чия рука?
Незаймано пливе Дунай-ріка.
Де ж огнище на мрійному смерканні?
Де постать мила в білому убранні?
1937
Про вірш
Кришталевий зимовий пейзаж прозорого січня, коли в срібному сяйві дня щасливі спогади минулого розгортаються перед поглядом, мов коштовне віяло.
Історія
Вірш датований січнем 1937 року — початком найстрашнішого року «Великого терору». Контраст між кривавою дійсністю за вікном і кришталевою чистотою зимового неба підкреслює втечу поета у світ чистої естетики.
Свідзінський створює образ духовної ясності, яку не здатне затьмарити жодне земне безумство.
Форма
Класичний п'ятистопний ямб із парним та перехресним римуванням; чеканка кожного рядка нагадує діамантову грань.
Прозора вокалічна структура з переважанням світлих звуків [і], [е], [а], що створює ілюзію морозного сонця.
Як читати
Образ прозорого січня, що «небо розтворив і знову світло світові явив», символізує очищення всесвіту від усякої темряви та бруду.
Сріблястий туман і широко розсунуті грані дня дарують поетові мить внутрішнього спокою, коли біль втрат зникає.
Вишукана метафора — щасливі дні, що «як віяло, розкрились у мені» — передає здатність пам'яті воскрешати красу минулого в ідеальній формі, даруючи світло навіть посеред зимової холоднечі.
Теми: зимовий ранок · прозорий січень · кришталеве світло · пам'ять як віяло · духовна чистота