Спи. Засни...
Володимир Свідзінський
Спи. Засни.
Повертались на берег рибальські човни.
Хмарка по хмарці спадає до сходу,
Як по листку листок.
Два верхівці під’їжджають до броду:
Сивий кінь поклав копита в воду,
Вороний – на пісок.
Чуєш, дівчина темнокоса
Грає в сопілку червоним рибкам,
Щоб червоні рибки заснули –
I вони засипають.
Чуєш, по звуку звук
Поглинає морок недобрий.
Дальній міст тремтить, як протятий павук,
Будяки підіймають шпаги на обрій
I тануть. В’яжуться гронами
Зорі, пускають віти увіч.
Спи, колихнула запонами
Ніч.
1932
Про вірш
Гіпнотична колискова-медитація про нічний брід, повернення рибалок та двох вершників на сивому й вороному конях біля тихих вод сну.
Історія
Написана у 1932 році колискова звернена до доньки Мирослави або до стомленої людської душі взагалі, яка шукає спокою серед життєвих тривог.
Свідзінський використовує прадавні слов'янські архетипи бродів, коней і річкових переходів, що символізують межу між свідомим світом і царством сновидінь.
Форма
Наспівний амфібрахієподібний ритм із плавними колисковими повторами («Спи. Засни...»), що створює сугестивний монотонний малюнок.
М'яка евфонія з переважанням шиплячих і сонорних звуків [с], [п], [р], [н], що діють заколисуюче.
Як читати
Початок вірша занурює у спокій прирічкового вечора: рибальські човни причалюють до берега, хмари спадають на схід, мов осінні листки.
Міфологічна парадигма розкривається через образ двох вершників біля броду: сивий кінь ступає у воду, а вороний — на сухий пісок. Це алегорія світла і темряви, дня і ночі, життя і сну, що зустрічаються біля річки забуття.
Засинання постає не як смерть, а як благословенне занурення в первісний мир природи, де душа знаходить тимчасове зцілення від денних ран.
Теми: колискова · сон і спокій · два коні · нічний брід · міфопоетика · батьківська ніжність