Так сумно тут здавалось самотою,
А ти, дівчинонько, прийшла —
І стало так, неначе ти з собою
Ясного сонця принесла.
Дивлюсь — усі гроби травою густо вкриті,
В траві розбризкалась кульбаба золота,
Гілки вишень, в пахучо-теплім цвіті,
Схиляються до кожного хреста.
І скрізь життя, і все радіє, живши,
І все жадне буяти і цвісти…
А ти стоїш, головку похиливши,
Як анголь смутку й красоти.
Світла елегія про перетворення сумного занедбаного кладовища на квітучий рай сонця, кульбаб і вишневого цвіту завдяки приходу юної дівчини.
Твір увійшов до збірки «Ліричні поезії» (1922) і демонструє характерне для Свідзінського подолання цвинтарного мороку силою живого кохання.
Поет показує, як присутність чистої любові здатна перетворити простір скорботи на торжество весни.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням; плавний світлий темпоритм із переходом від суму до мажорного світла.
Контрастний звукопис: глуха самотність на початку змінюється золотим мерехтінням кульбаб і пахощами вишневого цвіту.
Початковий настрій самотності на цвинтарі миттєво розсіюється з появою дівчини: вона приносить із собою сяйво ясного сонця, розганяючи тіні.
Погляд поета перетворює могили: вони густо вкриваються свіжою травою, розбризкується золота кульбаба, а квітучі гілки вишень ласкаво схиляються до кожного хреста, єднаючи мертвих і живих у великому весняному примиренні.
Вірш стверджує перемогу життя над смертю: любов повертає забутим могилам красу буття, роблячи пам'ять світлою.
Теми: перемога життя над смертю · весна на цвинтарі · вишневий цвіт · золота кульбаба · кохання і світло · збірка Ліричні поезії