Як білий дух, метався сніг...
Володимир Свідзінський
Як білий дух, метався сніг,
І раптом склав блискучі крила,
І знемощів, і ничма ліг...
Невже звестись йому несила?
Здавалось, тільки на часинку
Лицем припав він до землі;
Здавалось, вітер оддалі
Його підніме, як хустинку.
Аж ні! Упавши на бур'ян,
Лежить холодною марою,
І ним побілений курган
Його здається головою.
Ну що ж? Плямуйте ніжне тіло,
Топчіть одеж його срібло,
І ріжте полозом, і сміло
Клейміть незаймане чоло, —
А він, коли настане час,
Вмить перекинеться потоком
І дзвінко посміється з вас,
Зливаючись з Дніпром широким.
13 грудня 1940 р.
Про вірш
Драматичний образ зимової хуртовини як білого духа, що раптово склав блискучі крила й упав ницьма перед німим порогом людської оселі.
Історія
Вірш створений у 1940 році і належить до останніх шедеврів пейзажно-символічної лірики Свідзінського перед його трагічною загибеллю.
Образ білого духа снігу відсилає до міфологічних уявлень про духів зими, заметілі та потойбічних вісників, що стукають у вікна самотніх людей.
Форма
Чотиристопний ямб із чергуванням чоловічих і жіночих рим (перехресне та кільцеве римування).
Динамічний початок зі стрімким накопиченням дієслів руху, що раптово змінюється важким заціпенінням.
Як читати
Снігова завірюха персоніфікується в образі могутнього білого духа, чий політ і знемога уподібнюються до долі самого митця, що б'ється в глухі стіни епохи.
Раптове падіння віхоли («склав блискучі крила, / І знемощів, і ничма ліг») звучить як трагічна метафора знесилення й капітуляції перед холодною землею.
Спостереження за нерухомим снігом крізь вікно наповнене тривожним запитанням: чи підніметься знову цей бунтівний дух, чи залишиться навіки прикованим до німого порогу.
Теми: білий дух снігу · хуртовина · знемога і падіння · зимовий пейзаж · символізм · збірка Поезії