Як тихо тут: земля і сонце!..
Володимир Свідзінський
Як тихо тут: земля і сонце!
Уже ліщина попустила
Свої світильники довгасті,
І крихко розцвітає ряст.
Як мирно тут: тобі на руку
Упала скакавка плеската.
В воді озерець джерелянки
Кують задуму лісову.
Прислухайся: десь за горою,
За верховинами дерев,
Облоки ронять краплі світла
В уважні розплески весни.
Побудьмо тут. Тут всі дороги,
Що землю, втомлену любов'ю,
Вели до нас, її найменших.
Побудьмо тут на самоті.
З книги "Поезії"
_______________
Скакавка – жаба; джерелянка – вид жаби; облоки – хмаринки.
1929
Про вірш
Пантеїстична ідилія ранньої весни в лісі, де розквітає ряст, джерелянки кують задуму, а земля ласкаво пригортає людей як своїх найменших дітей.
Історія
Поезія створена у 1929 році й увійшла до підсумкової збірки «Поезії» (1940), ставши одним із найчистіших взірців подільської пейзажної медитації Свідзінського.
Твір написаний у період, коли поет шукав духовного порятунку від суспільного безумства колективізації в абсолютній довірі до вічних циклів природи.
Форма
Білий вірш із правильним чотиристопним ямбом, де відсутність рими компенсується вишуканою внутрішньою інтонаційною гармонією та паузами.
Використання автентичних народних назв подільської фауни (скакавка, джерелянка) додає тексту неповторної діалектної свіжості.
Як читати
Лісовий простір постає як храм первозданної тиші: довгасті світильники ліщини та крихкий ряст створюють картину благоговійного весняного пробудження.
Злиття людини з природою досягається через тактильні й слухові деталі: жабка-скакавка, що падає на руку, та кумкання лісових джерелянок виступають знаками довіри живих створінь до людини.
Заклик «Побудьмо тут...» увінчує філософську ідею єдності всього сущого: втомлена любов'ю земля веде всі свої дороги до людей як «найменших» своїх дітей, які потребують зцілення тишею.
Теми: весняне пробудження · тиша і мир · пантеїзм · подільська природа · гармонія буття · збірка Поезії