Як важко дихає ся ніч!
Неначе в ній вогонь таїться…
…На ніжне лоно з білих пліч
Коса потоками зміїться…
Спахнула блискавка з-за гір;
Безодня пітьми в надрах тучі
…Як надра темряви, твій зір,
Як полум'я, уста томлючі…
Надходить буря… Ми самі…
Весь світ у пітьмі потопає…
О мила, мила! Не томи…
Несила… серце знемагає.
Пристрасний нічний етюд передгрозової задухи, де блискавиці за горами, темний зір коханої та вогонь її уст зливаються у смертельному пориві бурі.
Вірш входить до збірки «Ліричні поезії» (1922) і є рідкісним для стриманого Свідзінського виявом відкритої, бурхливої романтичної чуттєвості.
Передгрозова ніч у горах стає дзеркалом еротичної напруги між двома самотніми закоханими, відрізаними бурею від усього світу.
Чотиристопний ямб із динамічним перехресним римуванням; переривчасте дихання рядка з трикрапками та тире.
Експресивна вокаліка, насичена темними голосними [о], [у] та спалахами звуків полум'я.
Ніч олюднюється як жива істота, що важко дихає прихованим вогнем, акумулюючи електричну напругу перед грозою.
Пластичний образ жінки — зміїсті потоки коси на білих плечах, погляд, темний як надра грозової хмари, і палючі уста — створює фатальний образ романтичної пристрасті.
Наближення бурі та самотність героїв («Надходить буря… Ми самі… Весь світ забуто») підносить любовне переживання до масштабу космічної стихії, де зникає весь зовнішній соціум.
Теми: передгрозова ніч · палка пристрасть · буря і блискавиці · фатальне кохання · романтизм · збірка Ліричні поезії