З-за похилої стодоли
Смутно дощик повела,
На оріх, оріх волоський
Каламуттю налягла.
Зажурила всю долину,
Притуманила лісок,
Загурчала у відерце,
Як у дудку пастушок,
І уже гляділа місця,
Щоб звинутись і тихцем
Задрімати на сухому,
Під ясминовим кущем, –
Коли сонце з-понад гаю
Обернулося назад
І, немов ручне ягнятко,
Прояснівши, вбігло в сад.
Акварельний подільський пейзаж тихого літнього дощику, який лагідно скрадається за стодолою, вкладаючись спати під ясминовим кущем.
Вірш увійшов до першої збірки Володимира Свідзінського «Ліричні поезії» (Житомир, 1922), яка презентувала читачеві абсолютно сформованого поета тонкого настрою.
Пейзаж навіяний рідним подільським подвір'ям із похиленими стодолами, волоськими горіхами та квітучим ясмином, де кожне природне явище сприймається як жива істота.
Тристопний хорей із перехресним римуванням, що створює легку, погойдувану інтонацію лагідного літнього дощу.
Ніжна звукописна тканина, де дзюрчання води відтворено через алітерації сонорних [р], [л] та шиплячих [ж], [ш].
Дощик олюднюється в образі втомленої дитини чи пастушка, який блукає біля похилої стодоли, налягає каламуттю на волоський горіх і дзюрчить у забуте відерце.
Порівняння «Загурчала у відерце, / Як у дудку пастушок» наповнює вірш затишною сільською мелодикою та безпосередністю дитячого світовідчуття.
Фінал, де дощик шукає сухого затишку, щоб згорнутися калачиком і задрімати під ясминовим кущем, випромінює глибоке тепло та мирне примирення людини зі світом природи.
Теми: літній дощ · пейзажна лірика · олюднення природи · ясмин і стодола · збірка Ліричні поезії · подільське подвір'я