Дивлюсь на все спокійними очима
(Давно спокійний бути я хотів) –
І вже не тішить вишукана рима,
А біль її шукати – й поготів!
Коли дійшов за ранній біль розплати –
Збагнув усю непереможність днів, –
Чи потребуєш час твій марнувати
На лад закінчень, суфіксів і пнів?
Ні, на вуста усмішкою гіркою
Ляга мовчання мудрого печать…
Дар нелегкий ваш, досвіде й спокою,
Дар розуміти, знати і мовчать!
Апологія зрілості духу: відмова від гонитви за віршованими вишуканостями заради ясного та спокійного розуміння непереможності життя.
Програмний вірш «Ранньої осені», де поет усвідомлює марність формального естетства перед обличчям справжніх життєвих випробувань.
Плужник підсумовує свій ранній період болісних пошуків і приходить до мудрої ясності.
П'ятистопний ямб із класичним перехресним римуванням. Ритмічна простота гармонійно втілює тезу про відмову від «вишуканої рими».
Синтаксичні паузи й дужки підкреслюють самозаглиблений характер сповіді.
«Спокійні очі» — це ключ до всієї пізньої філософії Плужника: подолання юнацького відчаю через розуміння законів непереможного кругообігу днів.
Поет зрікається поверхових літературних ефектів, усвідомлюючи, що справжня поетична вага народжується лише зі щирого й строгого переживання істини.
Теми: спокійні очі · відмова від естетства · мудрість зрілості · непереможність днів · поетичне кредо