Все більше спогадів і менше сподівань…
І на чолі – утрат сліди глибокі…
Як непомітно ближчає та грань,
Що жде за нею прикінцевий спокій!
Так гірко відати, що юність відцвіла!
Та нарікань і розпачу немає, –
Така відміна, зрештою, мала:
Колишні мрії досвід заступає.
Так дерева, відцвівши навесні,
Тільки на те годують соком віти,
Щоб в дні серпневі, теплі та ясні,
Упав на землю овоч соковитий.
Щемлива елегія прощання з молодістю: збільшення тягаря спогадів, наближення життєвої грані та відсутність нарікань на долю.
Написано в період усвідомлення незворотності власної хвороби у віці ще до тридцяти років.
Плужник дивовижно рано досяг психологічної зрілості патріарха, для якого земні пристрасті вже залишилися позаду.
П'ятистопний ямб із цезурою. Строгий перехресний малюнок рим і благородна елегійна стриманість тону.
Перший рядок побудовано на виразній антонімічній антитезі («більше спогадів — менше сподівань»).
Зморшки втрат на чолі й відчуття межі, за якою чекає вічний спокій, змальовані без тіні сентиментальності чи жалю до себе.
Поет демонструє античну велич духу: відцвітання молодості сприймається як закономірний захід сонця, зустрітий із тихою вдячністю.
Теми: прощання з юністю · спогади і сподівання · прикінцева грань · світла печаль · стоїчна мудрість