В гімназії, де я кінчав науку,
Один довговолосий гімназист
До віршів так – з нудьги – наважив руку
(За форму дбаючи та нехтуючи зміст),
Що довго я, за римами у тузі,
На нього заздрим оком поглядав;
Якої муки він мені завдав,
Шанований від ворогів і друзів!
Але ще дужче заздрю я на нього
Тепер, коли довідавсь від людей,
Що він, змужнівши, віршика й малого
Не написав ніколи і ніде!
Іронічний автобіографічний спогад про юнацьке віршування в гімназії та перше усвідомлення різниці між формою та змістом.
Євген Плужник закінчив гімназію в місті Ромни, де вперше зіткнувся з аматорською літературною творчістю гімназистів.
Твір розкриває ґенезу його власного надзвичайно вимогливого ставлення до художнього слова та відрази до порожнього римування.
П'ятистопний ямб із парним і перехресним римуванням. Оповідна розмовна інтонація, насичена гумористичними спостереженнями.
Синтаксичні анжамбемани та вставні конструкції передають живу невимушеність бесіди з читачем.
Постать довгокосого гімназиста, який бездумно мережив рими заради самої форми, висміюється як тип епігонського версифікатора.
Поет з посмішкою згадує власні перші заздрощі до такого «таланту», що згодом переросли у глибоке розуміння: форма без живої людської болі є мертвою.
Теми: гімназійні роки · форма і зміст · іронія над графоманією · початки творчості · літературна школа