Від берегів дзвінкої Брамапутри
Євген Плужник
Від берегів дзвінкої Брамапутри
До Інду тихого й на північ, де Пенджаб,
Ніхто не скаже просто Зороаб,
Але побожно: Зороаб Премудрий.
Він був мудрець всім мудрецям на диво,
Навчав-бо щастя і навчати вмів, –
Хто в ту науку вдатися насмів,
Тому жилось довільно та щасливо.
Та раз колись, стомившися над міру,
Він спочивав десь з учнями в гурті
Й крізь сон почув, як, не поснувши, ті
Провадили собі розмову щиру
Про те, який-то, мабуть, він щасливий,
Коли навчає щастя, – недарма
Від слів його щасливіє юрма,
Мов води Гангові повнішають від зливи!
Тоді, зітхнувши, він сказав: –
Дурні ви! Де ж бачили ви вчителів таких,
Які б того навчали, що для них
Відоме добре?..
Про вірш
Іронічно-філософська медитація про уявні географічні подорожі та нездоланну прихильність серця до рідної осінньої тиші.
Історія
Твір написано у зрілий період, коли Плужник через важку недугу був позбавлений можливості подорожувати й здійснював мандрівки лише подумки — за географічними картами й книгами.
Твір відбиває неокласичну гру з орієнтальними мотивами, популярними в тогочасній європейській поезії.
Форма
П'ятистопний ямб із чергуванням чоловічих і жіночих закінчень. Багата строфічна палітра, що поєднує екзотичні назви з простою побутовою лексикою.
Звукопис грає на дзвінких сонорних звуках [р], [м], [л], передаючи плескіт далеких річок.
Як читати
Екзотична далечінь річки Брахмапутри, індійські храми та шуми чужих континентів змальовані з поетичною віртуозністю, проте ліричний герой повертається поглядом до вікна своєї кімнати.
Вся барвистість чужого світу меркне перед тихою самодостатністю простого українського вечора: справжній мандрівник знаходить безкінечність у глибині власної душі.
Теми: уявні мандри · екзотика і дім · Брахмапутра · тиша споглядання · внутрішній всесвіт