І вийшов на поле, а поле – мертве
Євген Плужник
І вийшов на поле, а поле – мертве…
Тільки на обрії трьохрукий млин…
Від серця б щирого слова віддерти –
Такий натомлений!
Один!
Один…
І впав навколішки, і плакав ревно…
І чув, як лагідно ростуть жита…
І болем спокою себе упевнив:
Криваво зрошена, зросте мета!
– О часе велетнів! Прости утому
Мені, найменшому з твоїх синів!
І, невідомому в світах нікому,
Мені день радісний яснів…
Яснів…
– Дозволь, натомлений край поля згину!
І на обніжкові простерся ниць.
І ніби поле все житами: – Сину,
І біль натомлених — майбутня міць!
Про вірш
Трагічна експресіоністична картина мертвого поля: самотність біля трирукого млина, ревний плач розпачу і таємничий шелест сходження жит.
Історія
Один із найсильніших за емоційною напругою творів Плужника, де особиста душевна криза зливається з апокаліптичним краєвидом спустошеної української землі.
Поезія написана після голодних років та жорстоких соціальних експериментів у селі.
Форма
Дольник на базі чотиристопного анапеста з різкими павзами й розривами рядків. Експресивні оклики й повтори («Один! Один…») створюють трагічний ритмічний надрив.
Кульмінаційний перехід від крику болю до тихого благоговійного шепоту.
Як читати
Образ мертвого поля з покаліченим «трьохруким млином» на горизонті постає алегорією духовної пустки й спустошення, що охопили країну після воєн.
Падіння ліричного героя навколішки та сльози на ріллі перетворюються на сакральний акт: крізь розпач поет раптом чує, як під землею лагідно ростуть жита, утверджуючи неминуче воскресіння життя.
Теми: мертве поле · трагічна самотність · трьохрукий млин · плач на ріллі · віра у воскресіння