Хай чужина комусь вбирає очі,
Нехай про неї навіть мріє хтось
(До переміни місць такі охочі
Всі ті, кому в житті не повелось).
Для мене ж досить – певне, до загину –
Кількох губерень чи округ тепер,
Що на землі становлять Україну –
УСРР.
Бо що мені та слава галаслива
Про всі дива за тридев'ять морів,
Коли я досі і малого дива –
Землі своєї ще не зрозумів!
Глибокий антиекзотичний маніфест: утвердження бездонної таємниці рідної землі проти штучної привабливості далеких мандрів.
Вірш із збірки «Рівновага». У 1920-х роках серед українських романтиків (Майк Йогансен, Леонід Чернов) панувала мода на колоніальну та екзотичну тематику.
Плужник принципово виступає опонентом штучного романтизму мандрів, шукаючи універсальні глибини у рідному, буденному краєвиді.
П'ятистопний ямб із класичним перехресним римуванням. Ритміка впевнена, вагома, кожна стопа карбує переконаність автора.
Синтаксичні дужки створюють ефект довірливої розмови зі співрозмовником.
Поет іронізує над тими, для кого чужі заморські краї є єдиним джерелом поетичного натхнення: легкість зміни географічних широт не замінить глибини внутрішнього зору.
Справжнє диво лежить під ногами — це земля предків, чия таємниця настільки бездонна, що й за все коротке життя неможливо осягнути її до кінця.
Теми: рідна земля · відмова від екзотики · внутрішній зір · таємниця вітчизни · неокласицизм