Коли надходить вересень злотавий
Повільною ходою і, йдучи,
Шовкові пестить вруна і отави,
І журавлі гуртуються в ключі,
Вночі люблю дивитися, як креслять
Засинений осінній небосхил
Падучі зорі, – наче сіє тесля
Сріблясту тирсу з-під огнистих пил…
Огню такого! Стомлена природа
Опочиває у красі такій,
Що, мабуть, справді вища нагорода
За пристрасть літа – тихий супокій!
Вишукана пейзажна медитація: повільна хода золотого вересня, політ журавлиних ключів і споглядання падучих зірок.
Осінній шедевр зі збірки «Рання осінь», написаний під враженням нічних серпнево-вересневих зорепадів в українському селі.
Вересень для поета — це пора найвищого духовного просвітлення, коли вщухають літні пристрасті.
П'ятистопний ямб високої мелодійної гнучкості. Багата строфіка з витонченим чергуванням відкритих і закритих рим.
Алітерація сонорних звуків [в], [р], [л] створює м'який оксамитовий звуковий простір.
Вересень персоніфікується як мудрий чарівник, що повільною ходою пестить вруна й отави, готуючи землю до зимового спокою.
Падучі зорі, що креслять засинілий небосхил, розкривають космічний масштаб буття, на тлі якого земні турботи людини набувають благословенної гармонії.
Теми: золотий вересень · падучі зорі · журавлині ключі · космічна тиша · пейзажна лірика