Майже рік сиджу, мов кріт, на хуторі.
Вже й листів твоїх не відбираю.
Інколи копаюся у Мутері
Та в пікет з одним знайомим граю.
От книжок коли б хоч з пуд одержати!
Все ж не Мутер цей! Та карт колоду…
Тихий я. Навіть не знаю, де вже ти…
Відчинив я осені господу!
Мертвий я. Це добре, ясно відаю.
Та і як, скажи, себе одуриш!
А проте живу. Журюсь, обідаю…
О, – болить мені, єдина! Чуєш?
Самоіронічний автобіографічний монолог: річне «кротяче» самітництво на хуторі, читання Ріхарда Мутера, партія в пікет і туга за новими книгами.
Один із найяскравіших побутових віршів Плужника, написаний під час його тривалого перебування на Полтавщині у 1926–1927 роках.
Ріхард Мутер — відомий німецький історик мистецтва, чию багатотомну «Історію живопису» поет читав у сільській глушині за браком іншої літератури.
П'ятистопний ямб із багатими неточними та розмовними римами. Невимушена епістолярна інтонація, дружнє звернення до далекого київського кореспондента.
Живий побутовий гумор пом'якшує загальну трагічність вимушеної ізоляції.
Порівняння себе з кротом, що майже рік сидить у норі, передає психологію інтелектуала, відірваного від культурного центру, який рахує дні за партіями в карти та старими фоліантами.
Прохання надіслати «хоч пуд книжок» — це крик спраглого духу, для якого друковане слово є єдиним справжнім повітрям життя.
Теми: хутірське самітництво · гумор та іронія · туга за книгами · Ріхард Мутер · листи до друзів