Мале хлоп'я, доки старенькій няні
У холодку дрімалось над шитвом,
Жило в лісах, було на океані,
І вже землі нові значило грані
На стежці, де… не розминутись двом.
Стара ж, на час забувши про дитину,
Що серед скверу снила наяву,
Теж мандрувала в чарівну країну
І бачила вві сні м'яку перину,
Тепленький чай, цитринку і халву.
Воістину життя не знає спину!
Зворушлива новелістична замальовка про безмежний простір дитячої уяви під час мирного сну старої няні.
Спогади поета про власне золоте дитинство у слободі Кантемирівка на Воронежчині, де тепло рідного дому захищало від життєвих бур.
Плужник звертається до теми першопочатку людської долі, протиставляючи наївну дитячу гру майбутнім небезпекам дорослого віку.
П'ятистопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих рим. Багата внутрішня строфіка з виразними синтаксичними переносами.
Ритм плавний, заколисливий у згадці про няню, але стрімкий у змалюванні уявних пригод хлопчика.
Контраст між дрімаючою над шитвом нянею та малим хлопчиком, який за цей час «прожив у лісах і був на океані», символізує народження творчого духу.
Стежка, на якій «не розминутися двом», приховує тривожний підтекст: поет знає, як неминуче дитяча безтурботність зіткнеться з жорстокими зіткненнями дорослої долі.
Теми: дитяча фантазія · стара няня · сон і уява · стежка долі · ностальгія за дитинством