Місто мале. На дзвіницю злізти, –
Видко жита й хутори сусідні.
Виконком, аптека й канцеляристи…
Всі знайомі, всі рідні.
Житиму тихо. Як осінь гарна, –
Біля воріт надвечір сидіти…
Просто – площа базарна,
А на ній – собаки та діти…
Знаю, як мало людині треба.
Спогадів трохи, тютюн, кімната…
Інколи краєчок неба…
…Симфонія Дев'ята…
Затишна провінційна ідилія: тихе упокорення ліричного героя в маленькому містечку, споглядання житніх нив із дзвіниці та відмова від столичної суєти.
Плужник згадує своє життя в повітових містечках і на хуторах (Ромни, Богуслав, Баришівка), де він знаходив прихисток від столичного цькування та галасу.
У цьому вірші звучить мрія про скромний побут, наближений до землі й традиційного патріархального затишку.
П'ятистопний ямб із дольниковими скороченнями у фінальних рядках строф. Плавне, спокійне римування створює відчуття розміреного провінційного часу.
Проста, позбавлена патетики лексика («виконком, аптека й канцеляристи») гармонійно вплетена в поетичну тканину.
Провінційне містечко, де всі один одного знають і де з дзвіниці видно сусідні хутори, постає оазою щирості та душевного спокою проти хижого мегаполісу.
Ліричний герой щиро прагне простого буття: сидіти на заході сонця біля воріт і дивитися на базарну площу, відпустивши всі марні амбіції.
Теми: провінційний затишок · тихе життя · відмова від столиці · прості люди · патріархальний спокій