Над морем високо, на непорушній скелі,
Квіт чарівний на мертвому стеблі,
Горить вогонь, – щоб у морській пустелі
Знаходили дорогу кораблі.
Буває інколи: уже надія зблідла, –
Не відшукати напрямку ніяк! –
І враз кладе на хвилі смугу світла
Ще не приступний для очей маяк.
І скоро промінь той туман розоре
(Не відірвати погляд від землі!), –
І кораблі ідуть в широке море,
Зникаючи в зловісній млі.
Монументальний мариністичний пейзаж: протистояння непорушної скелі та вічно рухливих морських хвиль як метафора стійкості людського духу.
Навіяно перебуванням на скелястому південному березі Криму під час спроб лікування туберкульозу морським повітрям.
Непорушність скелі слугує поетові наочним філософським втіленням шуканої «рівноваги» серед буремного світу.
Шестистопний ямб (олександрійський вірш) із чіткою цезурою посередині рядка. Величний класичний розмір надає картині скульптурної монументальності.
Повільний, урочистий ритм відтворює титанічний спокій кам'яної твердині.
Скеля виступає символом абсолютного стоїцизму: вона зустрічає розлючені удари хвиль без трепету, залишаючись вірною своїй висоті й мовчанню.
Поет ототожнює позицію мислячої людини саме зі скелею: у світі історичних катастроф та пристрастей важливо мати внутрішню твердь, яку не здатні розмити хвилі обставин.
Теми: скеля і море · монументальність природи · стоїчна непохитність · вічний рух стихії · неокласицизм