Напишеш, рвеш… І пишеш знову!
І знов не так… І знов не те…
Аж доки слів цвілу полову
Утома з пам'яті змете!
І затремтять в куточках губи…
А істина ж така нудна:
Усі слова збери, мій любий, –
Душі не вичерпать до дна!
Хай нерви збуджено, хай скутий
Ти весь натхнення холодком, –
Умій спокійно позіхнути
Над недокінченим рядком.
Драматичний авторефлексивний етюд про творчі муки, нещадну самокритику та пошук кришталево чистого поетичного слова.
Плужник вирізнявся серед сучасників феноменальною вимогливістю до власного письма: він міг тижнями працювати над чотиривіршем, знищуючи десятки варіантів.
Вірш свідчить про високу неокласичну дисципліну форми, де будь-яка фальш чи приблизність відкидалася без жалю.
Уривчастий дольник і тонічний вірш із гранично короткими рядками. Рубаний ритм відтворює нервовий жест розривання паперу.
Алітерація різких звуків [р], [ш], [в] («напишеш, рвеш») передає драматичну напругу творчого процесу.
Акт написання і знищення тексту розкривається як священна битва митця з недосконалістю людської мови: краще не написати нічого, ніж залишити недосконале.
Поет усвідомлює трагедію розриву між ідеальним замислом у свідомості та його матеріальним відбитком на папері, обираючи безкомпромісну чесність.
Теми: творчі муки · вимогливість до слова · знищення чернеток · пошук досконалості · поетичне сумління