Нехай комусь судився довший
Шлях до останньої межі,
Свій коротенький перейшовши,
Не нарікатиму, – я жив!
Я стільки бачив! Стільки й нині
Думок в собі не погасив!
Жив інший хто в такій країні,
Такі переживав часи?
Щоб міг сказати так свідомо,
З таким спокоєм на виду, –
Гряди, сподівана утомо,
Вгамовуй пристрасть молоду!
Мужня стоїчна елегія про впокорення перед короткою долею та згасання молодого запалу без нарікань і страху.
Плужник знав свій смертельний медичний вердикт: сухоти третьої стадії залишали лічені роки життя. Цей вірш став прямим поглядом в очі власній долі.
Твір написаний у період творчого злету, коли інтелектуальна зрілість автора разюче контрастувала з його фізичною неміччю.
Чотиристопний хорей із перехресним римуванням. Чітка чотирирядкова строфіка, прозорий ритмічний малюнок без метричних збоїв.
Емоційна стриманість підкреслена відсутністю окличних знаків і штучних прикрас.
Ліричний герой не заздрить тим, кому випав довгий життєвий шлях; він благословляє свій короткий відрізок і знаходить розраду в тому, що зумів зберегти чистоту серця.
Образ «несподіваної утоми», яка гасить полум'я молодої пристрасті, трактується не як поразка, а як бажаний перехід до мудрого супокою.
Теми: короткий життєвий шлях · прийняття долі · вгамування пристрастей · неминучість кінця · мужня гідність