Ні словечка йому не сказав старий,
Мовчки вивів коня за ворота.
Потихеньку осіння лилася згори
На степи позолота.
А коли упав перший у жовтні сніг,
Лист прийшов весь пом’ятий.
За далеке майбутнє ліг
В бур’ян головою спати.
До товару… По воду… А день за днем…
Знов подвір’я взялось травою…
Серце, серце! З твоїм вогнем
– У бур’ян головою!
Скупа драматична новела у віршах: старий батько мовчки виряджає сина на війну, а з першим снігом приходить зім'ятий похоронний лист.
Збірка «Дні» (1926). Картина українського селянського горя часів громадянської війни, де мовчання старшого покоління було красномовнішим за будь-які плачі.
Вірш наслідує найкращі традиції новелістики Василя Стефаника та раннього Тараса Шевченка.
П'ятистопний ямб із чергуванням чоловічих і жіночих рим. Стриманий епічний тон без зайвих прикрас.
Разючий контраст між золотою осінню від'їзду та білим жовтневим снігом, на якому з'являється лист про смерть.
Німота старого батька, що виводить коня за ворота, втілює віковий фаталізм українського хлібороба перед жорнами історії.
Фраза «За далеке майбутнє ліг» звучить із нищівною іронією: абстрактне майбутнє пожерло конкретне молоде життя селянського сина.
Теми: батько і син · прощання на війну · похоронка з фронту · перший сніг · селянська трагедія