Ой гудуть, дзвенять міцні вітрила.
Все буйніший вітер верховий…
…Не одна, мабуть, сьогодні мила
Цілу ніч не склонить голови…
Не одна над море вийде мати,
Материнську долю клянучи.
Молодого сина виглядати
З темної безодні уночі!
А з безодні – тільки піна біла.
Вище й вище кожен вал новий…
…Ой гудуть, дзвенять старі вітрила.
Не вщухає вітер верховий!
Романтично-піднесений мариністичний гімн морській стихії, мужності мореплавців і безстрашному руху назустріч шторму.
Вірш належить до морського циклу збірки «Рівновага». Написаний після поїздок до Севастополя та Одеси, де поет милувався величчю Чорного моря.
Образ корабля під вітрилами традиційно для Плужника стає символом нескореного людського духу, що кидає виклик фатуму.
Чотиристопний дактиль із перехресним римуванням. Пружний, хвилеподібний трискладовий метр відтворює потужні удари морських хвиль об борт судна.
Виразна звукова імітація гудіння напнутих вітрил через поєднання губних і сонорних звуків.
Гудіння вітрил і дзвін снастей створюють величну симфонію боротьби з відкритим простором, де людина долає свій природний страх перед безмежністю океану.
Це рідкісний для пізнього Плужника вибух вітальної енергії та дієвого оптимізму, що доводить багатство його поетичного регістру.
Теми: морська стихія · напнуті вітрила · мужність і боротьба · корабель у морі · романтика мандрів