Передчуттям спокою і нудьги
Мене хвилює мертве листя долі…
Час увійти в надійні береги
Думкам і мріям…
Як діброви голі
Очам відслонять далечінь німу
І сонце ллється скупо і нечасто,
Надходить спокій, дано-бо йому
У володіння неподільне час той,
Що зветься осінь…
Сни і споживай
Те, що придбало літо. Сни і згадуй…
Та, як уява в тебе ще жива,
Умій в нудьзі знаходити розраду.
Меланхолійна медитація про душевне оновлення: входження думок у надійні береги під поглядом оголених дібров пізньої осені.
Твір належить до другого розділу «Ранньої осені». Поет проводить аналогію між оголенням лісу від листя та звільненням людського розуму від марнотних мрій.
Природа Лівобережжя слугує дзеркалом внутрішньої дисципліни духу.
Чотиристопний ямб із багатим чергуванням рим. Ритм рівний, стриманий, передає заспокоєння життєвих хвиль.
Синтаксичні переноси створюють відчуття повільного, споглядального дихання.
Образ думок, що входять у «надійні береги», втілює класичний ідеал самовладання: пристрасті не руйнують душу, коли вона підкоряється вищому порядку.
Голі діброви відкривають зору далеку лінію обрію, символізуючи духовне прозріння, яке дарує лише пізня, очищена від ілюзій пора життя.
Теми: душевні береги · оголені діброви · передчуття спокою · осінній горизонт · внутрішній лад