Питалась ласкаво: – Чом, синку, ти зблід? –
А слів не знайшов
І промовчав.
– На північ,
На південь,
На захід,
На схід
Над трупами вигуки вовчі!
Безсило повіки на очі впадуть, –
Старечі до рук моїх губи…
А бачу –
Безкрая скривавлена путь…
І трупи!
І трупи…
– Матусю! Хто очі мені замінив? –
Всміхнеться, щоб сліз не побачив…
Сама – до вікна, до неораних нив –
І плаче…
Далеке майбутнє! Скривавлену мить
Якими житами засієш?
…Ой, мамо! Чого це так серце болить,
Що й ти не зігрієш!
Пронзилива балада про материнську ласку й невимовний воєнний жах: син мовчить перед матір'ю, бо в його вухах стоїть вовче виття над трупами.
Один із найбільш потрясаючих шедеврів книги «Дні» (1926). Відображає психологічну травму покоління, яке пройшло крізь криваву м'ясорубку громадянської війни в Україні.
Плужник показує неможливість повернутися до мирного життя людям, чия свідомість назавжди отруєна видовищем масових смертей.
Тонічний вірш із короткими дво- та тристопними рядками, що стрімко падають донизу. Ритм нагадує переривчасті удари серця в стані посттравматичного шоку.
Разючий звуковий контраст між тихою материнською мовою та звірячим «вигуком вовчим».
Лагідне материнське запитання «Чом, синку, ти зблід?» стикається з кам'яною стіною мовчання: син не може відкрити матері безодню побаченого.
Географічний хрест («на північ, на південь, на захід, на схід») позначає тотальність смерті, яка накрила всю українську землю, зробивши вовче виття єдиним господарем простору.
Теми: материнська любов · травма війни · трупи і вовче виття · тягар мовчання · трагедія покоління