Ракетою піднісся і упав,
Широким ревом прокотивсь додолу
Гудок останній. Рушив пароплав,
Кормою повертаючись до молу.
П'ять-шість хвилин шамкої метушні,
Гарячий вибух рухів, слів і ліній, —
І знову сонце в синій вишині,
І друге сонце у безодні синій…
Юрба на молі рідшає, і ті,
Що залишились, встигли вже забути,
Що в безбережній світлій самоті
Йде корабель, щоб, може, не вернути.
Драматична притча про марність людської гордині, ілюзорний блиск слави та неминуче повернення до праху земного.
Вірш входить до збірки «Рівновага». У ньому відобразилися роздуми поета про долю багатьох митців і діячів революції, які швидко злетіли на хвилі слави і так само трагічно розбилися.
Твір перегукується з біблійною книгою Екклезіяста про суєту суєт.
П'ятистопний ямб із парним та перехресним римуванням. Ритмічний злам у перших рядках фіксує стрімкий підйом і раптове падіння.
Енергійні дієслова руху змінюються статичними формами у фінальній строфі.
Метафора феєрверку або ракети вказує на швидкоплинність штучного тріумфу: яскравий спалах у темряві лише на мить осліплює натовп, залишаючи по собі обгорілий попіл.
Автор протиставляє штучному шуму слави вічне, рівне світло зірок на небі, які горять без гордині й не падають униз.
Теми: ілюзорність слави · гординя і падіння · суєта суєт · ракета і зорі · філософська притча