Селянине!
Твоя рука –
У мозолях днів та плуга!
Поруч з нею
Рука
Така
Друга!
Робітник – полотно таке ж,
Тільки вмочене в фарбу синю!
Робітнича сила без меж,
Селянська без спину!
Поруч стануть –
Земля нова!
Світ на інші шляхи натрапив!
– Вже палають нові слова!
– Вже малюють нові мапи!
О мозолі міцних долонь,
Що цілують і серп, і молот! –
Це від ваших стискань вогонь
Навколо!
Поетична ода єдності праці: мозоляста рука селянина й міцна долоня робітника, чиє стискання запалює вогонь нового життя.
Завершальний вірш першої збірки «Дні» (1926). Твір поетизує союз села й міста, селянства й робітництва як головну основу нового суспільного ладу.
Плужник перетворює офіційний радянський герб на живу метафору кровного братерства простих трудівників.
Тонічний вірш із короткими пружними рядками, що нагадують ритмічні удари молота об ковадло.
Синтаксичні паралелізми й вигуки створюють енергійний закличний тон.
Селянин із мозолями від плуга та робітник у синій блузі постають двома титанами, на чиїх плечах тримається вся земля.
Вогонь, що спалахує навколо від міцного потиску їхніх рук, символізує незнищенну енергію творчої праці, що оновлює змучений світ.
Теми: серп і молот · союз селянина й робітника · священна праця · вогонь оновлення · єдність народу