Сьогодні день, здається, перший влітку
Євген Плужник
Сьогодні день, здається, перший влітку
Полям засмаленим чоло омив;
Крізь дощову густу і рівну сітку
Запаленіли ізмарагди нив…
А скоро неба жар громами вичах,
Вгорі веселкою лишивши слід, –
І у селян на стомлених обличчях
Не так помітно слово – недорід!
І жаб на луках оргія весела
Знялася звечора така жива,
Що крізь всю ніч вигукували села,
Так ніби пошепки, пісень слова…
А снилось так: гарячий з півдня вітер,
Коса гадюкою блищить в росі…
І у газет – нові колонки літер
Про те, що хліба вистарчить для всіх!
Про вірш
Радісний гімн життєдайній літній грозі: рятівний дощ омиває засмаглі ниви, запалюючи смарагди хлібів і повертаючи надію на врожай.
Історія
Створено під час перебування в селі після тривалої задушливої посухи, яка загрожувала загибеллю селянським посівам.
Плужник глибоко співпереживав долі українського хлібороба, для якого дощ був питанням виживання родини.
Форма
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Динамічний ритм передає стрімке насування грози, шум водяних струменів і сяйво веселки.
Яскрава метафорика («ізмарагди нив», «веселка») підкреслює свято оновлення природи.
Як читати
Дощ змальовано як священне очищення: небо вичахає від грому, змиваючи пил і втому з розпеченої землі.
Радість на обличчях селян стає для поета найвищим мірилом щастя: гармонія людини з землею відновлюється через рятівну вологу хмар.
Теми: літня гроза · рятівний дощ · смарагдові ниви · радість хлібороба · оновлення природи