Цілий день якийсь непевний настрій,
Почуття великої утрати, –
Дві морозом знівечені айстрі
Ти з садка принесла до кімнати…
І, коли ці напівмерлі квіти
Ти мені на книжку положила,
Я відчув, як, протікавши звідти,
Смертний холод перебіг по жилах!
І весь день гнітить мене сьогодні
Почуття утрати чи розлуки…
І чогось думки такі холодні…
І чогось такі холодні руки…
Тонка імпресіоністична елегія про передчуття смерті та неминучість втрати, навіяна зів'ялими квітами на книзі.
Написано під час загострення туберкульозу. Життя поета підтримувалося відданим піклуванням дружини Галини Юркової, чиї ніжні жести нерідко ставали поштовхом до вірша.
Твір відображає неокласичну естетику милування згасанням і крихкістю краси.
Чотиристопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих рим. Паузи, тире та делікатний ритмічний малюнок підкреслюють тривожне затишшя.
Звукова тканина насичена м'якими глухими та щілинними приголосними, що передають шелест сухих пелюсток.
Дві айстри, підбиті першим морозом і принесені з осіннього саду, постають зримим провісником долі самого поета, чия молодість обірвана хворобою.
Покладені на відкриту книгу квіти утворюють смисловий вузол: культура й пам'ять зустрічаються з безжальним природним холодом, викликаючи світлу печаль змирення.
Теми: передчуття смерті · зів'ялі айстри · осінній сум · книга і природа · імпресіонізм