Туман стіною
Євген Плужник
Туман стіною. Часом загуде
Лютіше вітер, змиє коням гриви, –
Тоді кільце намітиться руде
Там, де пурнуло сонце в морок сивий…
І знову мжичить. Важчає сіряк,
У сон схиляє голову відлога…
Та коні під горбок не йдуть ніяк, –
Така важка, така грузька дорога!
Злізаю з воза і одним плечем
Допомагаю коням з півгодини…
Не розбереш, що по виду тече:
Гарячий піт чи дощові краплини…
Таке безлюддя! Скільки не гукай, –
Лиш під ногами стогне мокра глина…
А що, як справді вся вона така –
Закохана в електрику країна?
Про вірш
Імпресіоністично-символістська мариністика: образ нездоланного туману як відчуття розгубленості людського духу перед невідомим.
Історія
Вірш створено під час кримських вражень поета або спостережень за дніпровськими заплавами восени.
У метафориці туману 1930-х років чітко прочитується атмосфера задушливої соціальної невизначеності й страху перед майбутнім.
Форма
Чотиристопний хорей із чергуванням чоловічих і жіночих рим. Коротка ритмічна хвиля створює відчуття замкненого, обмеженого простору.
Алітерація приголосних [т], [м], [н] («туман стіною») підсилює відчуття щільної імли, крізь яку ледь пробивається зір.
Як читати
Туман постає живою, майже матеріальною стіною, що розриває зв'язок людини з орієнтирами берега й звичними координатами світу.
У цьому мороці самотнє людське серце змушене покладатися виключно на внутрішнє світло й інтуїцію, оскільки зовнішній світ тимчасово перестав існувати.
Теми: туман · втрата орієнтирів · самотність серед стихії · невідомість · імпресіонізм