У дужих дні – немов слухняна глина,
Покірна волі й пальцям різьбаря;
А я схилюсь тихенько на коліна, –
Шумуйте, днів розбурхані моря!
Але не гнів, не заздрість і не втома
(Благословенний шлях, що ним іти!), –
Якась нова, словам ще не відома,
Солодка мука здійснення мети!
Хай іншим дні прозорі і покірні,
Нехай я сам покірний дням моїм!..
…О днів прийдешніх обрії безмірні,
О тишина моїх маленьких рим!
Гордий і водночас смиренний маніфест духовної суверенності: поет відмовляється від насильницької ліпки історії, обираючи молитву й тишу.
Написано в добу більшовицького культу «залізної волі», титанізму та перебудови суспільства будь-якою кривавою ціною.
Плужник принципово дистанціюється від апологетів насильства, стверджуючи цінність споглядального та милосердного начала в людині.
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Урочистий біблійно-псалтирний лад мовлення з високою лексикою («різьбар», «благословенний шлях»).
Антитеза між «дужими» будівничими епохи та колінопреклоненим поетом.
Метафора днів як «слухняної глини» в руках дужих правителів викриває деспотичну природу політичної влади, яка ліпить історію з людських доль.
Позиція ліричного героя — не боягузтво чи слабкість: він свідомо схиляє коліна не перед земними владиками, а перед вищим моральним законом, благословляючи свій тихий шлях.
Теми: влада і насилля · глина історії · духовний вибір · смирення і сила · етика ненасильства