Я – як і всі. І штани з полотна…
І серце моє наган…
Бачив життя до останнього дна
Сотнями ран!
От! І не треба ніяких слів! –
За мовчанням вщерть зголоднів.
Зійде колись велетенський посів
Тишею вірних днів!
Ось і не треба газетних фраз!
– Біль є постійно біль! –
Мовчки зросте десь новий Тарас
Серед кривавих піль!
Сповідь поета-громадянина: полотняні штани, зболене серце-наган, знання життя до самого дна і віра у народження нового Тараса Шевченка.
Програмний вірш першої книги «Дні» (1926). Плужник позиціонує себе не як елітарного естета, а як частину стражденного українського народу.
Поет шукає духовного виходу з кривавого глухого кута революції через звернення до шевченківської пророчої традиції.
Вільний тонічний вірш із різкими дольниковими акцентами. Рубаний солдатський ритм передає енергію опору й незламності.
Висока експресивність мовлення, окличні інтонації та паузи.
«Штани з полотна» і «серце-наган» — це метафори кровного зв'язку з простолюдом та внутрішньої готовності захищати людську гідність.
Віра в те, що серед кривавих піль обов'язково зійде «новий Тарас», стверджує непереможність українського національного духу крізь будь-які катастрофи.
Теми: поет і народ · серце-наган · віра в Україну · новий Тарас Шевченко · криваві поля