Здається, знову буде недорід:
Земля без снігу, а морози добрі.
Зблід
Обрій…
Вечеря тягнеться така нудна!
І страв і слів вживаємо потрошку.
А інколи, здається, не одна
Рука до вуст несе порожню ложку…
Старий мовчить. Не досить слів хіба?
Думки – і ті розбіглися геть-чисто!
Зими тієї згинула ряба,
А полову тепер відніме місто!
Тривожне передчуття голоду: суха земля, палюче сонце і німий жах селянина перед загрозою неврожаю.
В Україні 1920-х років пам'ять про голодомор 1921–1923 років була ще надзвичайно живою і болісною.
Плужник тонко відчував найменші ознаки посухи, знаючи, яку страшну ціну платить українське село за кожен неврожайний рік.
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Ритміка важка, пригнічена, передає тягар тривожного очікування.
Синтаксичні повтори й тире відображають невпевненість і німий розпач селянських розмов.
Слово «недорід» звучить у вірші як вирок долі: висушені колоски й потріскана земля віщують голодну біду для тисяч осель.
Поет не ховається за абстрактні філософські теми, а розділяє зі своїм народом найпекучіший матеріальний біль буття.
Теми: загроза неврожаю · передчуття голоду · посуха на полях · селянська тривога · біль за народ