На Арабатській Стрілці коні
Поважно йшли окрай води.
І ружі — білі і червоні —
Кивали нам із лободи.
Хіба із пам’яті зітреться
Дорога та через піски,
Сиваська сіль, стара фортеця
І дотик Вашої руки?
І Ваша мова щирозлота,
І це предивне відчуття,
Що ти і світ — одна істота
І, може, в цьому й суть буття?
Згасала смуга вечорова.
Поволі танув профіль Ваш.
Дві ружі — біла і червона —
Дивились мовчки у Сиваш.
Медитативне відчуття злиття людини з вічністю на піщаній Арабатській Стрілці біля солоних вод Сиваша.
Арабатська Стрілка — довга піщана коса між Азовським морем і Сивашем, де збереглися руїни турецької фортеці Арабат.
Мозолевський бував тут під час археологічних розвідок узбережжя, надихаючись пустельною величчю присиваського краєвиду.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням. Спокійний, повільний ритм кроку коней уздовж морської піщаної смуги.
Виразний пейзажний мінімалізм: біла й червона ружі серед бур'яну лободи, сиваська сіль, залишки фортеці й профіль коханої.
Мандрівка Арабатською Стрілкою відкриває героєві вищу філософську істину: «ти і світ — одна істота, і, може, в цьому й суть буття?».
Давня фортеця і сіль Сиваша нагадують про минущість завойовників, тоді як щира людська мова й ніжний дотик руки залишаються вічними.
Дві ружі, що мовчки дивляться в солону воду, стають символом краси й любові, які виростають навіть на безплідних пісках.
Теми: Арабатська Стрілка · Сиваш · гармонія буття · стара фортеця · краса кохання