Втеча

Втечу на Кальміус, на Кальчик, на Міус,
У шахти, у могили, в урожаї.
Чи хто моливсь, як я тобі молюсь?
А ти мою молитву зневажаєш…

І ось утік. Гасаю по степах.
На Кальміусі смажусь щонеділі.
Дорогами і стернями пропах.
І щось роблю, і наче — не при ділі.

Від губ твоїх, від слів твоїх пустих,
Від пекол під бровами-колосками,
Жаго моя, благаю: відпусти…
А ти і не береш, й не відпускаєш.

Ні небо, ані літо золоте,
Ні моря шал, ні трав буття зелене —
Все ні до чого, все мені пусте,
Коли тебе немає поруч мене.

І знову проклинаю і молюсь,
І гуси в комишах кричать гортанно.
І Кальміус зелений крутить вус,
Немов підморгує: іще не все пропало…

Про вірш

Відчайдушна спроба втекти від любовної жаги в донецькі степи й на річку Кальміус, де природа однаково нагадує про кохану.

Археологічні експедиції на Донеччині (в басейнах річок Кальміус, Кальчик, Міус) були для Мозолевського способом утекти від столичних душевних криз.

Вірш фіксує болісну боротьбу ліричного героя з фатальним почуттям, яке паралізує волю і не відпускає навіть серед важкої праці.

П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Ритм нервовий, поривчастий, сповнений психологічних перепадів.

Поєднання промислової та природної топоніміки Донбасу (шахти, Кальміус, кургани, стерня) з палкою інтимною образністю.

Втеча у степи виявляється марною: гасаючи дорогами й смажачись на сонці біля Кальміусу, герой розуміє, що світ без коханої залишається порожнім.

Драматичний парадокс «ти і не береш, й не відпускаєш» передає стан емоційного полону, з якого неможливо вирватися.

Фінал, де зелений Кальміус «підморгує вусом», привносить у любовний відчай нотку степового гумору та надії на майбутнє.

Теми: втеча · Кальміус · Донбас · нерозділена пристрасть · степова розрада