Вільхи
Борис Мозолевський
Михайлові Сіренку
Біла вільха, вільха чорна.
Понад Дружем — більше білої.
Чи не вчора ізвечора
Там твої літа ще бігали?
Їм дівча назустріч бігло,
На щоках несло по ружі.
Ніби стрічка чорно-біла —
Білі хмари в чорнім Дружі…
Намело снігів, насипало,
В білім полі чорні ворони.
Надто важко йти нам випало!
Білі вільхи стали чорними.
Та злетілися ви марно
В біле поле, чорні ворони!
Запрягаймось, друже, в ярма,—
Ще раз долю переоремо!
За снігами там і досі
Ружа тая не згаса.
І, як біль, у чорній фосі
Біла мамина коса…
Про вірш
Драматичний вірш-побратимство про незламність духу, спільну нелегку долю та готовність знову орати тяжку борозну боротьби.
Історія
Вірш має присвяту Михайлові Сіренку — українському поету, редактору й перекладачу, близькому другові Мозолевського, з яким вони ділили тягар політичного тиску 1970-х років.
Вільха в народній символіці поєднує чистоту (біла вільха) і скорботу (деревина чорної вільхи червоніє від соку, наче рана), що лягло в основу задуму.
Форма
Чотиристопний хорей із перехресним римуванням. Наспівний зачин із фольклорною антитезою («Біла вільха, вільха чорна»).Колористика побудована на різкому протиставленні білого (сніг, цвіт, дівоча ружа, мамина коса) і чорного (чорні вільхи, ворони, ярмо, фоса).
Як читати
Річка Друж постає рікою пам'яті, де колись бігала юність, а нині над сніговим полем збираються чорні ворони лихоліття.
Заклик «Запрягаймось, друже, в ярма — ще раз долю переоремо!» став виявом шістдесятницької мужності й стоїцизму перед викликами долі.
У фіналі образ білої материнської коси в чорній фосі об'єднує почуття побратимства з глибинним болем родової пам'яті.
Теми: побратимство · Михайло Сіренко · стійкість духу · символіка кольору · доля покоління