А день стояв у просині,
Осінніх повен чар.
І гойдалка під соснами
Злітала вище хмар.
Злітала, потім падала,
І знову — догори!
Край берега опалово
Палали явори.
І ти за тими злетами
Була, як птах, сама.
А за осіннім плетивом
Вже ткалася зима.
Якими йти ще сходами,
Навстріч яким вітрам?..
Життя гойдало гойдалку
Від радощів до драм.
Витончена поетична алегорія людського життя як гойдалки між піднебесним злетом і падінням на зламі осені та зими.
Осіння пора підбиття підсумків завжди спонукала Мозолевського до філософських роздумів про мінливість людського буття.
Проста садова гойдалка під соснами перетворюється на ємну емблему злетів і падінь митця.
Тристопний ямб із перехресним римуванням. Легкий маятниковий рух строф відтворює ритм розгойдування гойдалки.
Контраст опалового золота яворів і холодного подиху зими, що вже підкрадається крізь осіннє листя.
Зліт гойдалки вище хмар і її падіння вниз уособлюють діалектику буття: за кожним екстазом слідує повернення на землю.
Самотня жіноча постать на гойдалці, подібна до птаха, символізує людську душу перед лицем прийдешніх життєвих бур і холодів.
Фінальний акорд «Життя гойдало гойдалку від радощів до драм» лаконічно формулює універсальний закон людської долі.
Теми: гойдалка · злети і падіння · осінь і зима · алегорія долі · філософія життя