Високе небо дихало в пульсарах…

Високе небо дихало в пульсарах,
Степи текли повільно, як псалом,
її по-скіфськи звали Майосара,
Що значить: Юнка з Місячним Чолом.

Та що — чоло і що — вишневі губи,
Коли з дитинства кинута в гарем.
Коли прийшли під ранок душогуби.
“Збирайся,— кажуть.— Підеш за царем”.

Жерці стояли хижі, наче круки.
Під серцем невимовно щось пекло,
їй край могили заламали руки,
Змастили лоєм місячне чоло.

Світ закотився — відкривайте жили!
А сонце мчить над степом — не спинить,
її по-скіфськи хусткою душили,
Щоб тою смертю рук не забруднить.

Про вірш

Трагічна поема-реквієм про загибель скіфської дівчини Майосари, принесеної в ритуальну жертву на могилі володаря.

Під час досліджень скіфських царських курганів Мозолевський стикався зі скелетами наложниць і слуг, убитих для супроводу царя у загробний світ.

Поет з глибоким гуманізмом повертає безіменній жертві її людське обличчя та ім'я — Майосара («Юнка з Місячним Чолом»).

П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Трагічний реквіємний тон поєднується з безжальною деталізацією страти.

Контраст між величним диханням неба в пульсарах і нелюдською жорстокістю жерців біля курганної могили.

Краса й беззахисність дівчини протистоять жорстокому канону: її ведуть на смерть слуги, змащуючи місячне чоло лоєм для ритуалу.

Деталь про те, що дівчину душили хусткою, «щоб тою смертю рук не забруднить», оголює лицемірний цинізм деспотичної влади.

Твір виростає у пристрасний протест проти будь-якого насильства й принесення людського життя в жертву імперським чи релігійним міфам.

Теми: Майосара · скіфський ритуал · жертвопринесення · Товста Могила · трагедія юності