До читача (Жінка із передмістя)
Борис Мозолевський
Ця історія туманна.
В ній то зустріч, то розлука.
Ця історія у серці
Відцвітала й знов цвіла.
В ній злилися — не розняти! —
Щастя й радість, біль і мука,
Тільки що ж мені робити? —
Ця історія була.
Я не знаю, що й до чого,
Та не лай мене, читачу.
Коли це було б з тобою —
Я вказав би, в чому суть!
Як і ти, в чужому оці
Й порошиночку я бачу,
А в своєму, а в своєму…
Тож прискіпливим не будь.
Ця історія — правдива.
В ній нічого не збулося,
А слова ростуть із серця
І обпалюють вуста.
Ця історія, можливо,
Не скінчилася і досі.
Я пишу її, як сповідь.
Сповідь — справа не проста.
Про вірш
Сповідницьке звернення поета до читача перед ліричною повістю, щире прохання не судити суворо драматичну правду серця.
Історія
Вступний вірш до ліричного циклу чи поеми «Жінка із передмістя», де автор відобразив драматичні колізії власного особистого життя.
Мозолевський відкриває читачеві таємницю творчого покликання, де поезія постає не холодною вигадкою, а оголеним болем реального переживання.
Форма
Чотиристопний хорей із перехресним римуванням. Довірливий розмовний тон, що нагадує щиру розмову віч-на-віч.
Використання євангельської притчі про порошинку й колоду в оці як етичного мірила взаємного розуміння.
Як читати
Автор просить читача відмовитися від ролі бездушного судді: щира сповідь — це не привід для повчань, а тяжка праця відкритого серця.
Хоча в цій історії «нічого не збулося», слова, що виростають із глибини душі, обпалюють вуста непідробною правдою пережитого.
Твір стверджує нетлінну цінність драматичного досвіду, який продовжує жити в пам'яті митця навіть після завершення зовнішніх подій.
Теми: сповідь · до читача · жінка із передмістя · щирість серця · етика розуміння