Вірність
Борис Мозолевський
Лице було порепане.
В’їдався в очі піт.
Я хвацько правив гребкою —
Колгоспник в десять літ.
В кальсонах з бригадира,—
Аби не без штанів,—
Зоря моя ходила
На дні тих клятих днів.
Які я тою гребкою
Тоді творив діла!
Черствим шматком не гребала
Душа моя мала.
Худенькими плечима
Ми підпирали звід,
Щоб світла Батьківщина
Цвіла на цілий світ.
І ось, коли над мором
Він заяснів, мій храм,
Ви мрієте, за морем,
Що це я вам віддам?
Не вам, рабам мерзенним,
Збагнуть мої світи.
О найдорожча земле! —
Світи мені, світи!
Про вірш
Пристрасна сповідь поета про голодне колгоспне дитинство, вистраждану в праці вірність рідній землі та рішуче відкидання фальшивого співчуття з-за кордону.
Історія
Створений у 1970-ті роки, вірш є одним із найгостріших автобіографічних творів Бориса Мозолевського про повоєнне виживання українського села (Миколаївщина, голод 1946–1947 років).
Поет описує тяжку дитячу працю десятирічного хлопчика на колгоспних ланах, осмислюючи власний життєвий досвід як нерозривний зв'язок зі стражденною долею Батьківщини.
Форма
Тристопний анапест із перехресним римуванням. Ритміка рвучка, енергійна, сповнена внутрішньої люті й гідності.
Експресивна реалістична лексика повоєнного села («порепане лице», «в кальсонах з бригадира», «правив гребкою»).
Як читати
Мозолевський без прикрас малює образ повоєнного дитинства: десятирічний хлопчик у чужих лахміттях з ранку до ночі важко працює гребкою в полі під палючим сонцем, тамуючи голод черствим шматком.
Ця дитяча самопожертва була внеском у відродження спаленого краю: «Худенькими плечима / Ми підпирали звід, / Щоб світла Батьківщина / Цвіла на цілий світ».
Фінал перетворюється на гнівну полеміку із зовнішніми критиками й закордонними спостерігачами: поет нікому не дозволить паплюжити чи виривати з його серця храм рідної землі, збудований ціною крові, сліз і мозолів його покоління.
Теми: повоєнне голодне дитинство · праця десятирічного колгоспника · вірність рідній землі · гордість переболеного покоління · відсіч закордонному повчанню