Балада про рідну пісню
Борис Мозолевський
То не лебеді кричали,
Не сполохані зигзиці.
То ловили яничари
Українок білолицих.
Степовими кураями
Налетіли, ніби круки.
Рвали тіло нагаями,
Ще й ламали білі руки.
Потішались до світанку,
Все спалили до билинки.
Йшли при конях полонянки,
Цебеніла кров на литки.
А коли дорога пізня
Відняла останні сили,
Забриніла раптом пісня
Та й звелася в небо синє.
Яничари, яничари!
Чи не так співали мами?
Яничари йшли й мовчали,
Тільки плямкали губами,
Ніби, вчувши голос мамин,
Пригорталися до циці…
Першим кинувся отаман
Й заволав без тями:
— Цитьте-е-е!
Та мелодія широка
Залила ревіння кляте.
Забивали кляпом рота —
Виривалася з-під кляпа,
Зацвітала буйним квітом,
Билась в горі об причали…
То ж чиї, скажіть, ви діти —
Яничари, яничари?
Чи не кобзи і цимбали
Вам озвуться над світами?
…Пісню шаблями рубали,
Плюндрували копитами.
Вже й від бранок тільки шмаття,
А вона все лине й лине,
Ніби кара і прокляття —
Біла туга України.
…Не туман вставав із зілля,
Не сичі вночі кричали —
Серед степу з божевілля
Землю їли яничари.
Про вірш
Історична балада про непереможну силу української колискової пісні, що будить родову пам'ять навіть у затятих яничарів.
Історія
Тема яничарства та зради свого народу була для покоління шістдесятників гострою метафорою русифікації та національного безпам'ятства.
Мозолевський майстерно спирається на багатовікову традицію українських козацьких дум і балад про татарський полон.
Форма
Чотиристопний хорей із суміжним та перехресним римуванням. Ритмічний малюнок наслідує динаміку народної історичної пісні та голосіння.
Композиція побудована на наростанні драматичної напруги: від кривавого набігу до тріумфу материнської мелодії.
Як читати
Українські бранки, знемагаючи від нагаїв і катувань, раптом знаходять порятунок у рідній пісні, яка лине в синє небо сильніше за крики ворогів.
Яничари, почувши знайому з дитинства колискову, втрачають звірячу лють і впадають у шаленство пробудженої пам'яті: отаман волає, а воїни їдять землю від божевілля розкаяння.
Рідна пісня постає як метафізична кара і найвища зброя нації, яку неможливо порубати шаблями чи розтоптати копитами.
Теми: яничари · рідна пісня · національна пам'ять · історична балада · сила слова