І не жона, й не наречена —
Ішли степами без доріг.
І божевільні квіти червня
Тобі тулилися до ніг.
І яструб довго плив над нами,—
Чого він плив, чого хотів?
Зринали в небо цвіркунами
Жита, від сонця золоті.
Я цвів тобою і для тебе,
І ти світилася в мені.
В твоїх очах гойдалось небо
Із хижим яструбом на дні.
Пристрасна степова ідилія вільного кохання, осяяна золотом червневих житів і тривожним ширянням яструба у височині.
Червень знаменував для Мозолевського початок польового археологічного сезону та найвище буяння степових квітів і трав.
Вірш відтворює романтичну подорож степом удвох із коханою, далеко від міських умовностей і нагляду.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням. Світла мелодійна інтонація поєднується з тривожним внутрішнім драматизмом.
Колористика базується на контрасті золота житів, синяви неба та темного крила хижого яструба.
Зачин «І не жона, й не наречена — ішли степами без доріг» підкреслює первозданну свободу почуттів, освячених лише степовим простором.
Ширяння яструба в небі, що відбивається на дні жіночих очей, привносить мотив небезпеки, фатальності та крихкості земного щастя.
Поезія оспівує взаємне розчинення закоханих у стихії природи як найвищу повноту буття.
Теми: червень · степова любов · жита · хижий яструб · гармонія почуттів