Дорогою стріли
Борис Мозолевський
Шалений лет — і потяг проминув
Кривого Рога димарі червоні.
Вони услід рвонулись, наче коні,
І стали. Й попливли у далину.
І знову лет — крізь відстані, крізь ніч,
Крізь кіммерійство, скіфство, половецтво,
І потяг мчить, немов стріла ловецька,
І цілий всесвіт падає навстріч.
Куди цей лет? — мовчить німа пітьма.
Якби ж під неї зазирнуть могли ми!..
У вічність обсипаються могили —
Ні відгуку, ні просвітку нема.
Дорогою стріли віки пройшли —
Всі формули, всі знаки постирали.
Дорогою стріли, де йшли воли,
Загвинчуємось в космос по спіралі.
Про вірш
Масштабне філософське полотно про рух цивілізації від кіммерійських вершників через скіфські степи до виходу людства в космос.
Історія
Титульний вірш однойменної поетичної збірки Бориса Мозолевського «Дорогою стріли» (1986). Образ стріли є символом історичного вектора України.
Нічна поїздка потягом повз індустріальний Кривий Ріг надихнула автора на роздуми про нерозривний зв'язок епох і вихід людства в космічну добу.
Форма
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Динамічний летючий ритм, що імітує невпинний рух експреса крізь темряву століть.
Панорамна композиція: від червоних димарів сучасного міста — до кіммерійців, скіфів, половців і спіралі зоряних орбіт.
Як читати
Потяг, що летить крізь ніч, ототожнюється з ловецькою стрілою, випущеною тисячоліття тому: історія постає єдиним невпинним польотом.
Хоча час стирає знаки й кургани, дорогою, де колись повільно йшли чумацькі воли, сучасна людина впевнено виходить у відкритий космос.
Твір стверджує спадкоємність поколінь і невичерпну духовну енергію рідної землі на порозі нової ери.
Теми: дорогою стріли · політ крізь віки · Кривий Ріг · космос і кургани · філософія історії