Сержант ще не бачив такого із див:
Всі десять зарядів я вище всадив.
Мішені стояли, осяяні днем,
Так ясно і прямо навпроти.
Та тільки не слухались руки мене,
Хоч знав я — підводжу роту.
Мінився в лиці вже і падав з лиця
Комбат мій, а я був сталим!
Я точно стріляв! Та не в контур бійця,
А в тих, що над ним постали.
Драматичний протест молодого солдата проти вбивства ближнього, втілений у свідомому саботажі стрільби по людиноподібних мішенях.
У 1950-х роках Мозолевський навчався у Військово-морському авіаційному училищі в Єйську та проходив строкову військову службу. Сувора мілітарна муштра нерідко вступала в конфлікт із його гуманістичним світоглядом.
Твір входить до армійського поетичного зошита автора, де зафіксовано внутрішній спротив перетворенню людини на бездумний гвинтик репресивного апарату.
Чотиристопний анапест із перехресним римуванням створює пружний, психологічно насичений ритм внутрішнього діалогу.
Сюжет розгортається драматично: від подиву сержанта й обурення комбата — до непохитної внутрішньої правоти ліричного героя.
Стріляючи вище мішеней, ліричний герой свідомо наражається на покарання і підводить роту за армійськими нормативами, проте рятує власну совість.
Кульмінація полягає в переосмисленні цілі: боєць стріляє не в контур бійця-мішені, а в «тих, що над ним постали» — у систему насилля, що виховує вбивць.
Поезія проголошує безумовне верховенство людського сумління над сліпим підпорядкуванням військовим наказам.
Теми: армійська служба · бунт сумління · моральний вибір · людяність проти муштри · пацифізм