Коні і місяць
Борис Мозолевський
Сиві коні на оболоні
Ходять присмерком попід яблунями.
А вуздечки на них шовкові,
А на спинах у них білі яблука.
Каже кінь до другого:
— Братику,
Розкувались мої копитики.
Підем, братику, знімем місяця,
Може, місяцем підкуємося.—
Та й побігли собі між травами,
Понесли свої білі яблука.
Тільки зорі їм в гриви падали
Та стіною мовчав очерет.
Потім кажуть, що люди бачили,
Як вночі бігли сиві коники,
Сиві коники в білих яблуках —
По зеленій нічній траві.
Поруч бігли так аж до раночку
І тримали в зубах по місяцю,
Поки вдосвіта за осиками
їх густий не сховав туман.
Про вірш
Казкова неоромантична балада про сивих коней у білих яблуках, які зірвали місяць, щоб підкувати розкуті копита.
Історія
Твір глибоко закорінений в українську фольклорну традицію колядок і казок, де кінь постає солярним знаком і посередником між небом і землею.
Мозолевський майстерно схрещує архаїчне світовідчуття степовика з витонченим поетичним імпресіонізмом.
Форма
Тонічний вірш із перемінним ритмом, наближений до речитативу традиційного народного замовляння або колискової.
Вишукана кольорова палітра: сиві коні, білі яблука на спинах, смарагдова нічна трава, золоті місяці в зубах і досвітній туман.
Як читати
Розмова коней на оболоні про розкуті копитики виростає у величний поетичний міф про пошук утраченої небесної гармонії.
Образ табуна, що мчить крізь ніч із золотими місяцями в зубах, уособлює дику свободу первозданної природи, недосяжну для міської раціональності.
Зникнення коней у досвітньому тумані за осиками залишає відчуття дотику до священної таємниці степу.
Теми: коні · місяць · фольклорна балада · казковий неоромантизм · нічний степ