Нічний літаче, міста не буди,
Нехай собі спочине в снах дитячих.
І так всю ніч ґвалтують поїзди —
Зажди хоч ти, не квапся, мій літаче.
У тому місті є одне вікно,
Де я усім прийдешнім володію.
Там ждуть мене запекло і давно —
Не квапся, не буди у нім надію!
Нехай поспить. Поспи із нею й ти,
Допоки небо ще твоє незряче,
Допоки ще ніхто із темноти
Тебе не проклинає, мій літаче.
Урбаністична елегія нічного польоту, де маленький літак, що зникає в імлі над сплячим містом, стає метафорою людської душі, яка долає темряву на шляху до своєї мети.
Збірка «Любов сестро моя» (1982). Тема нічних доріг, польотів і подорожей відображає невпинний ритм життя Мозолевського, розірваного між столицею та степовими експедиціями.
Вірш розвиває традицію неоромантичної урбаністики шістдесятників, де техніка олюднюється й вписується у вічні координати добра, надії та самотності.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням. Чітка ритмічна хода передає рівний гул авіаційних двигунів і розмірений рух літака в нічному небі.
Використання світлотіньових контрастів: сяйво сигнальних вогнів літака на тлі безпросвітної нічної хмарності.
Спляче місто внизу розгортається як океан темряви й поодиноких вогників, над якими самотній літак долає свій невидимий маршрут. Вертикальна перспектива підкреслює відірваність людини від земної метушні.
Літак стає символом самотньої людської долі, яка летить крізь життєву ніч, керуючись лише внутрішнім компасом віри та обов'язку. Небезпека висоти компенсується величчю простору.
Поет передає відчуття тихої солідарності з тими, хто зараз у польоті чи на варті. Нічний рейс утверджує незламність руху вперед, попри будь-які тумани й морок буття.
Теми: нічне місто · політ · дорога · самотність і надія · романтика подорожі