Пісня акина
Борис Мозолевський
З А.Вознесєнського
Не славні не корівні,
Не трону прошу, не платні —
Пошли мені, боже, рівню,
Хто б міг підспівати мені.
Прошу не кохання краденого,
Не почту, не орденів —
Товариша, боже праведний,
По долі пошли мені.
Щоб мав би із ким насуватися
Піснями серед степів.
Для серця, не для овацій
Звести на два голоси спів.
Щоб хтось мене хай не часто,
Та все ж зрозуміти міг.
Із губ моїх взяв, як причастя,
Царапнутий кулею ріг.
І хай мій напарник співочий,
Забувши, що кликав мене,
В суперництві серед ночі
Ножаку мені зажене,—
Прости йому. Хай до гроба
Один би проскнів між стін,—
Пошли йому, боже, другого —
Такого, як я і він.
Про вірш
Поетична інтерпретація роздумів про творчу самотність, тугу за рівнею-соратником і неминучість трагічного суперництва митців.
Історія
Вірш створено за мотивами твору Андрія Вознесенського «Песня акына» («Пошли мне, господь, второго...»). Мозолевський дав самобутнє українське осмислення теми.
У середовищі інтелігенції 1970-х років тема щирої довіри й гіркоти зрад стояла вкрай гостро через постійний нагляд репресивних органів.
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням. Молитовна інтонація прохання до Бога органічно поєднується зі степовою розспівністю.
Структура вірша циклічна: благання про духовного соратника на початку дзеркально відлунює у прощенні суперника у фіналі.
Як читати
Поет відкидає матеріальні спокуси — владу, ордени чи легку славу — благаючи Всевишнього лише про одну милість: побратима, здатного звести спів на два голоси.
Трагізм тексту сягає апогею в усвідомленні природи митця: навіть якщо напарник підступно зажене ніж у спину, автор прощає його і молить Бога дати тому другого побратима.
Творчість постає як святе причастя, де поділ болю й істини важить більше за фізичне виживання митця.
Теми: побратимство · самотність митця · творча рівність · зрада і прощення · переспів