Прощання з літом

Прокинусь, і знову в душі защемить:
Я більше тебе не зустріну.
Кінчається літо. На морі штормить.
І дихає осінь у спину.

А серце не йме іще віри і жде,
Ще гріється в спогадах щастя…
Чи море із небом розмову веде,
Чи знову баклан розкричався…

Отак і виходимо із забуття,
Неначе з глибокої штольні.
І знову бере нас в лещата життя
І ставить обличчям до штормів.

Не жаль, що нічого в житті не надбав,
Що тиші й на шеляг не спито.
Та ж тільки губами до сонця припав,
А вже й відплива моє літо…

За мисом надривно кричить пароплав,
Неначе зустрівся з бідою.
То, може, я сам, а не сивий баклан,
Лечу і тужу над водою.

А небо у хмарах, і в морі штормить,
І берег тремтить від прибою…
Я вічність віддав би, спалив би за мить —
За сонячну мить із тобою.

Про вірш

Драматичне штормове прощання з літом і коханням, готовність спалити вічність заради єдиної сонячної миті щастя.

Кінець літа для археолога — це завершення експедиції, консервація курганів і повернення до кабінетної праці в осінній Київ.

Вірш створений у період загостреного відчуття швидкоплинності життя та щему від незворотності кохання.

Чотиристопний анапест із перехресним римуванням. Стрімкий штормовий ритм, що передає гуркіт хвиль і крики морських птахів.

Поєднання шалу зовнішньої морської стихії з відвертою сповіддю втомленого серця.

Вихід із забуття спогадів автор уподібнює до підйому з глибокої штольні, де життя знову ставить людину перед штормами буття.

Крик пароплава за мисом і сивий баклан над водою олюднюють почуття сирітства перед неминучим приходом холодної осені.

Фінальний вигук «Я вічність віддав би, спалив би за мить — за сонячну мить із тобою» є апофеозом абсолютної цінності справжньої любові.

Теми: прощання з літом · шторм на морі · баклан · ціна миті · туга розлуки